У неповні 18 років Миколу призвали в армію, адже йшла Велика Вітчизняна війна. Разом із військами Червоної армії, що спершу відступали, опинився хлопець аж за Волгою. Бої спершу бачив лише здалеку. Втім, починаючи з 1943 року, був і він на передовій. Воював у складі Першого гвардійського кавалерійського корпусу, який визволяв Житомир, Луцьк, інші міста й села України. Спершу шоферував, потім був автомеханіком взводу.

Всі брати Шокарєви, окрім найменшого, воювали, всі повернулися додому з війни, однак з пораненнями. Микола отримав своє під Шепетівкою, яку сильно бомбили. Однак передової боєць не покинув. Його перев’язували в санчастині - і в бій. Поранена була голова. Він практично отримав черепно-мозкову травму.

Перемогу М.П. Шокарєв зустрів у місті Хемніц, що на території південної Німеччини. У званні старшого сержанта.

Після війни вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства. Навчаючись, познайомився з майбутньою дружиною, яка була родом із Горьковської області (Росія), а вчитися приїхала в Мелітополь.

Згодом побралися. Народили й виростили сина й дочку.

Микола Прохорович трудився у виробничому управлінні сільського господарства заступником начальника. Був головою Веселівського райвиконкому.

Останні 20 років до виходу на пенсію очолював районне об’єднання «Сільгосптехніка».

Має бойові (медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною») та трудові відзнаки (орден Жовтневої революції та два ордени «Знак пошани»).

У понеділок, 25 листопада, ветерану війни і праці М.П. Шокарєву виповнилося 90 років. Його прийшли привітати ті, хто колись трудився з ним поруч, — Ю.М. Довгаль, Н.М. та Л.М. Гостищеви, А.І. Галушка, а також голова районної ветеранської організації Д.Ф. Пересипкін, голова волонтерського центру Т.О. Науменко.

Ювіляр виглядав міцним і бадьорим як на його вік. Приймав поздоровлення й подарунки, охоче розповідав про пройдений життєвий шлях.

Тетяна ПОПОВА

За матеріалами газети "Михайлівські новини"