- Найперше скажу, що перед Марком завжди був мій приклад. Я стрибаю з парашутом уже майже 30 років (якщо точно – 29). Розпочав займатися парашутним спортом ще в школі – готувався до вступу у військове десантне училище. Вступив, закінчив, служив у армії, брав участь у збройних конфліктах, а після розпаду СРСР поміняв офіцерську службу на хліборобську роботу.
- Крутий перехід!
- Можливо, але з давніх-давен ці дві професії – воювати і вирощувати хліб – оті самі, суто чоловічі.
- Отож, нічого дивного, що і Марка потягнуло в небо?
- Так. Вперше він стрибнув у 9 років. Не сам, звичайно, а з досвідченим інструктором. Це називається «стрибок з парашутом у тандемі». Тоді всі рухи за сина виконував саме досвідчений парашутист.
- І як Марко після того, першого, стрибка? Сподобалось?
- Як правило, діти такого віку рідко коли хочуть повторити стрибок. Але син нічого, не спасував. До речі, він рекордсмен і зі стрибків у тандемі – їх у нього десять.
У дванадцять Марк вперше стрибнув самостійно. правда, з примусовим розкриттям парашуту. Це сталося 30 грудня 2012 року. Якщо хтось думає, що і Володимиру Леонідовичу, і Марку все давалося легко, він помиляється. Парашутний спорт – не для слабких, це екстремальний спорт, де можливі будь-які несподіванки. Про одну з них розповідає В.Л. Пержинський:
- Сталося так, що під час виконання стрибка інструктор загубив Марка. А той почав не просто падати, а в обертанні. Швидкість такого падіння – 250-270 кілометрів на годину, тобі назустріч іде такий потік повітря, що його важко перебороти. Будь-який неправильний рух руками, тілом може бути фатальним. А тут – падіння в обертанні... Отоді я пережив найбільший стрес у своєму житті. Адже я знав, що відбувається і чим це може обернутися. І не міг нічим допомогти сину.
- І що?
- Марк не розгубився. Він самостійно зміг розкрити парашут, що, до речі, вдається зробити не кожному дорослому і більш досвідченому спортсменові. Марк це зробив. Переляк був дуже великий Але пережите не відвернуло сина від парашутного спорту назовсім. Але був період, коли син переосмислював пережите, переборював свій страх і таки переборов!
Володимир Леонідович «скинув» у редакційний комп’ютер невеликий фільм про те, як Марк на землі готувався до польоту в небі, про взаємодію парашутистів після стрибка, але мене найбільше вразили кадри, коли Марко летить, мов птах, а під ним – квадрати і прямокутники сіл і полів. Це справді вражає. А надто коли знаєш, що парашутистові всього-на-всього чотирнадцять років!
Цікаво й таке: у сім’ї Пержинських «хворі» на парашутний спорт не тільки чоловіки.
- У свято військо-десантних військ умовили і нашу маму, Ірину Володимирівну. Двічі стрибнула і моя старша дочка Анастасія, – розповідає Володимир Леонідович. – І навіть зять стрибнув, пройшовши таким чином «тест на профпридатність», – сміється Пержинський старший.
Різні у людей захоплення. Хтось колекціонує марки, інший вишиває хрестиком, третій вирощує троянди. А Пержинські - стрибають з парашутом, здійснивши прадавню мрію людини – літати, мов птах, над рідною землею.
Записала Тетяна СВІТЛИЧНА,
За матеріалами газети «Михайлівські новини»
