І МІЛІЦІОНЕР, І ХЛІБОРОБ

Пятница, 20 Март 2015 06:24
Оцените материал
(1 Голосовать)

Віктор – третя дитина Катерини Прокопівни і Олександра Гнатовича Бобків. Перші двоє - дівчатка, отож можете уявити, як раділи тато й мама синові. Сталося це за десять років по Перемозі, отож, можливо, хлопчикові і дали таке ім’я – переможець. Хай і найменший, але це зовсім не означало, що він мав у сім’ї якісь привілеї. Ні, виховання було спартанським. Батько, до речі, колишній фронтовик, за солдатську доблесть нагороджений, зокрема медаллю «За відвагу», і в мирному житті ніколи не пас задніх. Умілий механізатор, який зі всякою технікою був на «ти», він днями пропадав на роботі. Оранка, боронування, сівба, жнива і знову – оранка, по колу. А домашнє господарство було на дружині і дітях. Так що у Віктора на пустощі не було ні бажання, ні часу. Перед ним був приклад батьків.

Коли трохи підріс, сам пізнав, що таке колгоспна праця. У жнива Олександр Гнатович сідав на комбайн, а сина брав собі у помічники. Спека, пил, устюки, що залазили скрізь, - ось що таке жнива у ті часи. Не було кондиціонерів, герметичної кабіни з музикою, - тоді такого й не уявляли. Пізно ввечері, коли на хліба падала роса і зерно починало погано вимолочуватися, жниварі мали кількагодинний відпочинок. Брудні, тільки очі світилися, заморені, вони змивали пил і валилися в постіль. А зранку, ледь зійде сонце, знову в поле. Щоб підготувати комбайн, а коли зійде роса – в загінку.

Вчився хлопець добре, отож після восьми класів вступив до сільськогосподарського технікуму, почав опановувати фах агронома. Потім – служба в армії. Відслужив – влаштувався на роботу у колгосп імені Мічуріна, де багато років трудилися батьки. Спочатку на посаду агронома-ентомолога, а коли головного агронома господарства О.М. Красюка обрали головою колгоспу “Ленінська правда”, очолив агрономічну службу колгоспу імені Мічуріна. Це, до речі, дуже промовистий факт у біографії Віктора  Олександровича: будь-кого тодішній мічурінський голова Д.Ф. Пересипкін  на таку відповідальну посаду не призначив би.

В.О. Бобко сповна, як вчили батьки і як умів сам, віддавався дорученій ділянці роботи. Тоді ж здійснив свою давню мрію – вступив до Київської сільськогосподарської академії. Вчився заочно, бо ж уже мав власну родину – дружину і доньку. Скоро в сім’ї раділи його диплому вченого агронома.

Може б, і далі впевнено крокував Віктор Олександрович щаблями кар’єрної драбини у сільському господарстві, якби не отримав пропозицію з райкому партії – перейти на роботу в міліцію. Була тоді така практика поповнення лав правоохоронців: кращих з кращих брали сюди з народного господарства. Він погодився.

Нетривале навчання, і – робота у відділі боротьби з розкраданням соціалістичної власності. Майже як у пісні, пам’ятаєте – «если кто-то кое-где у нас порой честно жить не хочет…». Не з хуліганами чи душогубами мав справу Віктор Олександрович Бобко, а з такими собі на вигляд добропорядними іванами івановичами чи степанами петровичами – бухгалтерами, завідуючими складами чи іншими такого ж штибу працівниками промисловості чи сільського господарства, які плутали державну, колгоспну чи кооперативну власність із своєю кишенею. Ніби і нова для нього справа, але вже скоро Віктор Олександрович став професіоналом і в ній.

Згадує Віктор Миколайович Борисенко, теперішній голова ради ветеранів правоохоронців:

-        Я тоді був дільничним на території колгоспу імені Мічуріна. І коли Черніков чи Бобко проводили перевірку у “сільгосптехніці”, якійсь із будівельних організацій чи ще десь, залучали й мене – людей я знав добре. А Віктору варто було тільки зачепитись за щось у документі, як він тихо-мирно, без сварки і лементу починав «розкручувати» справу і витягав-таки на світ Божий оборудки нечесних людей.

У Віктора Олександровича, я б сказав, була інтелігентна робота. Він мав справу переважно не з якимись асоціальними типами, як ми, а ніби з добропорядними громадянами. Дехто з яких, правда, згодом виявлявся добрячим злодюжкою. За два десятки років спільної роботи я ніколи не чув, щоб Віктор Бобко вжив нецензурну лайку. Ну не було такого. Він вів роботу з підозрюваним доброзичливо, тихо, спокійно, але при цьому був чіпким і грамотним спеціалістом. Він бачив за цифрами звітів приховані зловживання, крадіжки, завдані збитки.

Коли я кажу, що в нього була інтелігентна робота, зовсім не маю на увазі, що вона була легкою. Ні, його робота потребувала, кажучи просто, щоб добре «варили мізки». А вони у Віктора Олександровича, повірте, на місці. Не одного з тих, хто «хімічив» з не його грішми чи ресурсами, він вивів на чисту воду, не одне замасковане розкрадання розкрив. Добрий спеціаліст і чудова людина, - такий він був і є, з радістю вітатимемо колегу з ювілеєм.

Віктор Васильович Накалюжний знає В.О. Бобка з дитинства. Відомий своїми влучними характеристиками, він так розповідає:

-        Вітя Бобко - один з небагатьох колишніх працівників міліції, про яких я ніколи не скажу зневажливе «мент». Де б не працював, яку б посаду не обіймав, у яку ситуацію не ставило б його життя, завжди залишався людиною. Так, він виконував свою роботу і вину багатьох розкрадачів довів, вони були засуджені. Але їм не на Бобка треба ображатися, а на самих себе, що не встояли перед спокусою.

Віктор – справжній мужик, батько двох дочок, як і я. У молодості був хорошим спортсменом, кандидатом у майстри спорту з вільної боротьби, призером області, учасником всеукраїнських змагань. Тренувався він у відомого тоді у районі тренера І.І. Калниша. І коли кілька років тому у Михайлівці проводився представницький турнір пам’яті Івана Івановича, В.О. Бобко теж брав участь (фінансову) у його організації. Він і зараз, наскільки я знаю, допомагає юним борцям райцентру.

Зараз для мене настає пора, коли жалкуєш за тим, чого вже ніколи не буде. А радію я з того, що маю такого товариша, як Віктор Бобко. Із задоволенням бажатиму йому здоров’я (і не тільки) у день ювілею, 24 березня.

Ще один товариш ювіляра О.М. Чаглій, розповідь про Віктора Бобка почав із запитання:

-        Знаєте, як ми познайомилися? О-о, це цікава історія! Якось, було це ще у 1980 році, торгували ми з дружиною у Курську помідорами.  Йду по базару і бачу знайомий зелений «Москвич». Кажу Ліді: там наша машина, з «Пам’ять Леніна». Звичайно ж, підійшли до земляків і з тих пір – мов рідні, як два брати. І моя Ліда з його Наташею – як сестри. Разом і на море їздили, і в Польщу, і в Мінськ до рідні, і на мою рідну Буковину на весілля брата. Знаєте, які там весілля! 500 людей гуляє!

Познайомились ми, коли Віктор був агрономом у колгоспі, потім він став помітною фігурою у міліції, але як був хорошою людиною і вірним товаришем, так ним і залишився. У народі кажуть: хочеш пізнати людину, дай їй грошей або портфель. У  Віктора все це було, але його не змінило на гірше. А дехто зі, здавалося б, добрих знайомих купить «джип», і вже тебе й не помічає. У нас тісна дружба: Целуйки, Чаглії і Бобки могли звечора щедрувати (дівчата), а після опівночі ми, чоловіки – посівати. За «роботу» брали залізного карбованця і копійку – прикол такий. І зараз, навіть без якогось приводу можемо з’їхатись «на омлет». Якщо ще й Віктор Накалюжний приєднається - сміху, веселощів!

Як про класного професіонала і чудову людину розповідали про В.О. Бобка колишні його колеги М.Ф. Ямковий і Л.В. Карпенко.

У Віктора Бобка дружна сім’я: двоє хороших дочок, чудова онучка, він збудував гарний дім - життя склалося.

… У 2005 році Віктор Олександрович, відслуживши у міліції 20 років, вийшов на пенсію. Але без діла не сидить і нині. Ще й якого діла! Розповідає директор ТОВ «Агрофірма «ЮЛеНа» Анатолій Костянтинович Удовіченко:

-        Віктор Олександрович – один із засновників нашої агрофірми. Нам комфортно працюється разом, бо він – спокійна, порядна, відповідальна людина. На фірмі Віктор Олександрович очолює інженерну службу. Залізо то залізо, буває, ламається, але всі проблеми розв’язуються швидко, у Віктора багато знайомих, він на всі виклики реагує оперативно і відповідально.

Покликом предків назвав В.В. Накалюжний повернення В.О. Бобка до роботи на землі. Мабуть, так воно і є. Бо не могла ця людина, маючи знання і досвід, відповідальність перед родиною і відчуваючи в собі сили для діяльної роботи, сидіти спокійно на пенсії.

Гаяти час без діла – то не його, не Віктора Бобка.

Наступного вівторка Віктор Олександрович святкуватиме своє 60-річчя. У нього справді багато вірних і відданих друзів, тому буде багато подарунків і привітань. До останніх хочемо приєднатися і ми. Бо на професіоналах, а головне на хороших людях тримається світ і славиться наша Україна!

З роси й води Вам, шановний ювіляре!

Тетяна СВІТЛИЧНА.

Прочитано 656 раз Последнее изменение Вторник, 24 Март 2015 07:26
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии