- Коли ми тут оселилися, розповідала Ольга Дмитрівна Щокіна, — на місце оцієї клумби витікали каналізаційні стоки. І просто під вікнами будинку утворилася — ні, навіть не калюжа, — справжнісіньке смердюче море.
На щастя, в її чоловіка, Олександра Олексійовича, руки по-справжньому золоті, тож він уміє все. А головне — хоче робити. Спершу звернувся до комунгоспу, та від нього допомоги — як від козла молока. Тоді засукав сам рукави. Налагодив функціонування каналізації, здолав бур’яни, що буяли під будинком. Замість них тепер ростуть кущі винограду, цвітуть квіти. Цього року вони особливо пишні, бо поливали їх часті дощики. Ось тільки зараз дещо понівечила спека.
- Ми вже давно дбаємо про свій будинок самі, — говорить Ольга Дмитрівна, яку жильці обрали старшою, — складаємо кошти, закуповуємо будівельні матеріали, щоб зробити ремонт. (При цьому комунгосп щомісяця бере з нас гроші на, так зване, технічне утримування будинку.
У нас є дві нежилі квартири, то ми і в них пофарбували вікна, повісили занавіски, навіть квіти на підвіконнях розмістили. Все це для того, щоб будинок наш виглядав доглянутим, гарним.
О.О. Щокін відновив зруйновану частину відмостки навколо будинку. Хотів ще навести лад у глибині подвір’я, поблизу сараїв. І спорудити там гараж. Сусіди не дозволили: мовляв, це й наша територія. То прибирайте на ній, бо заростає чагарниками! Як кажуть, сам не гам, але й іншому не дам.
А ще на подвір’ї стоїть альтанка, яку мальовничо обвиває плющ. До неї Щокіни теж мають стосунок. Але вже молодше покоління.
- Альтанку спорудила одна з моїх дочок, — пояснює Олександр Олексійович, — вони в мене пішли — теж «рукасті». Уміють і молоток тримати, і пилку, й інші інструменти. Звичайно, і зять допомагав — дах накрив.
Сам О.О. Щокін — не просто «рукастий», а й творча особистість. Недарма чимало років трудився в дитячому центрі, де розвивав різні вміння малечі й підлітків. Зараз він працює вчителем малювання в Михайлівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3.
Дружина винесла з квартири і з гордістю продемонструвала подарунок, який Олександр Олексійович виготовив для неї власними руками — набір приладдя на письмовий стіл. Радував око мережаний узор, яким автор прикрасив деревину.
О.Д. Щокіна впродовж 29 років трудилася в райсанепідемстанції. Зараз на пенсії. Родина має двох доньок, п’ятьох онуків.
Чесно кажучи, ані про Ольгу Дмитрівну, ані про Олександра Олексійовича не сказала б, що вони вже бабуся й дідусь. Адже вони настільки молоді душею та заповзяті, що мимоволі заряджаєшся енергією. Хочеться наслідувати їх приклад.
***
Ще одна дружна та заповзята родина живе у восьмиквартирному будинку по провулку Фестивальному. Це Ольга Григорівна та Ігор Олександрович Козаки та їхні діти Анна й Станіслав.
21 серпня цього року виповниться 15 років, як побрались Ольга й Ігор (гадаю, вони не образяться, що називаю їх так, без по батькові, адже вони ще зовсім молоді люди). Ігор саме закінчив Запорізький юридичний інститут і прийшов працювати до Михайлівського райвідділу міліції. Однак уже кілька років, як він змінив професію. Так склалося. Зараз він — водій-далекобійник однієї із запорізьких фірм.
Ольга свого часу закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «бухгалтерський облік та аудит». Впродовж десяти років трудилася в районному управління юстиції і вже три роки — в ТМО Михайлівського району.
Разом з дітьми — школяркою Анею та вихованцем дитсадочка Стасиком — вони проводять весь вільний час. Хоч його, треба сказати, не так уже й багато, адже тато буває в рейсі й по два тижні. І все ж, родина намагається всюди проводити час разом: чи працюючи на городі, чи відвідуючи батьків Ольги та Ігоря, чи влаштовуючи пікнік. А ще вони разом наводять лад як у своїй квартирі, так і в будинку чи на подвір’ї.
До речі останнє тут зовсім крихітне. І все ж жильцям будинку вдалося зробити його затишним і привабливим для відпочинку.
- Оці лавиці, — розповіла Ольга, — наші сусідки Валентина Антонівна Семенова та Наталія Анатоліївна Шульга привезли зі своїх будинків, коли продали їх та придбали тут квартири. А Валентина Антонівна ще й стола прихопила. Гойдалку змайстрував мій тато, Григорій Миколайович Малик. Встановив же — чоловік. Тепер малеча і з нашого будинку, і з сусіднього залюбки на ній гойдаються.
Подвір’я від вулиці ми «завісили» такою ось «шторою» з винограду. Саджаємо й квіти, але вони тут, на північному боці будинку, не цвітуть.
***
А ось іще один будинок. Номер 210 по вулиці Островського. Біля нього навпаки — подвір’я доволі просторе. Тут дітлахи мають змогу погратися в пісочниці (над нею ще й дашок від сонця є!) порозважатися на трьох гойдалках, використати для свого фізичного розвитку драбинку. А їх мами, тата, дідусі та бабусі — відпочити на зручних лавицях.
Так подбали про тутешніх мешканців працівники ПП «Будсервіс» (керівник О.П. Позлотюк), офіс якого розміщується в цьому будинку. А мами й тата малюків стежать за порядком і станом цього міні-містечка для дітей. Навколо ігрового майданчика та поблизу будинку буяють квіти. Таку красу на клумбах забезпечують тутешні мешканці — Лариса Стовбирь, Вадим і Марія Кравченки, Катерина Кучерук, Наталія Моцейко, Володимир Шувалов, Катерина Анісова, Валентина Садовська, Клавдія Федорівна Диріна.
Прикро, але таку ідилічну картину можна спостерігати далеко не всюди. Дехто забуває, що ми, люди, повинні не смітити, а вже якщо насмітили, — прибрати після себе. Так, на тій же вулиці Леніна, центральній у селищі, побачила таке: три напівпорожні контейнери для сміття, а навколо — купи того сміття. Від нього розповсюджується жахливий сморід.
Ну, спиляв хтось і кинув гілки дерев поряд з контейнерами. А навіщо сміття викидати на ті гілки, адже є куди?
А ось іще приклад безгосподарності, безладдя, неповаги до чужої праці. Клумба з квітами вздовж будинку № 27, що по вул. Леніна. На одному з кущів висить пластиковий стаканчик. А трохи далі, за три кроки... стоїть урна. Хтось не доніс до неї своє сміття.
А хотілося б, щоб було зовсім інакше.
Тетяна ПОПОВА.
За матеріалами газети «Михайлівські новини»
