Сама вона мало бачила материнської любові й турботи в дитинстві, певний час виховувалася в інтернаті. Тож мріяла про власну міцну й дружну родину, про дітей. Щоправда, не думала, що в неї їх буде шестеро.
Після отримання середньої освіти Людмила вступила до професійно-технічного училища №17 у Запоріжжі. Спеціальність, яку обрала, називалась «апаратчик технологічних ліній». Трохи працювала за спеціальністю, потім - озеленювачем у санаторії-профілакторії, а також пекарем міні-пекарні при одній із запорізьких шкіл.
А потім познайомилась із майбутнім чоловіком - Валентином Валентиновичем Шушляпіним. Рідня Валентина Валентиновича жила в с. Братському, куди він і привіз молоду дружину. Тут у них народилася перша дитина - донечка Юля.
Молодим хотілося жити окремо від батьків, тож згодом родина переселилася в Плодородне, де винаймала житло. З’явився в них і син – Ваня.
І саме в Плодородному сталася важлива (як вона сама вважає) подія в житті Людмили Шушляпіної. Вона стала віруючою людиною, приєдналася до тутешнього об’єднання євангельських християн. Цей крок кардинально змінив її світосприйняття. Зокрема, й відносно того, скількох дітей народжувати. Якщо третя вагітність у неї була, так би мовити, випадковою, то подальші - цілком осмисленими. Тут уже працювала християнська психологія: дитина - Божий дарунок, тож їх має бути стільки, скільки Бог дасть.
Тож у 2001 році на світ з’явилася Ізабелла, у 2005-му - Йосип, у 2007-му - Евеліна, а в 2009-му - Самуїл. І ростуть вони у великій любові й турботі. Так, немає в них великих статків, не виконуються всі дитячі забаганки. Проте все необхідне малеча має.
Зараз старша донька, Юля, навчається в Мелітопольському медичному коледжі, мріє стати фельдшером. Майбутню спеціальність обрала сама, хоч мама й попереджала її про складнощі навчання й роботи.
Троє середніх за віком дітей - школярі, двоє найменших - вихованці дитсадка. Років із десять тому родина Шушляпіних переїхала до Мар’янівки. Тут вони придбали частину старенького будиночка. Добудували до нього ще кілька десятків квадратних метрів житлової площі. Тут розмістили кухню (вона ж і їдальня) та санвузол.
Малі Шушляпіни змалку привчені до праці: і вдома, де чимало фізичної роботи, і в школі, де їхнім основним завданням є навчання. До речі, в школі вони теж під постійним контролем мами, адже Людмила Анатоліївна працює тут же прибиральницею.
Поцікавилася, чи бере жінка дітей на молитовні зібрання в Плодородному, які, як і раніше, регулярно відвідує. «Так, беру, - проте не за примусом, а за бажанням. Одному з синів певний час не хотілося туди ходити, на зібраннях він був неуважним, пустував, заважаючи іншим. То я й не наполягала, аби він ішов разом з нами. Зараз він проситься, щоб і його взяли на зібрання. Мабуть, подорослішав і порозумнішав».
Є в Шушляпіних невеличке господарство - гуси, кролі. За ними залюбки доглядає старший із синів Ваня. Хотілося б, зізнається Людмила Анатоліївна, більше живності тримати, однак землі, паїв земельних вони не мають, а купувати зерно на базарі дорого.
На невеличкому городі (24 сотки) вирощують городину, навіть трохи ячменю на зерно висівають. Однак у цьому році врожай був утричі меншим, ніж у попередні. Доведеться підкупляти зерно для худоби та птиці.
- Ніякими особливими пільгами ми не користуємося, хіба що за електрику та воду платимо півціни, - говорить Л.А. Шушляпіна. - А діти часто хворіють, потрібні ліки, які сьогодні коштують так дорого!
До фізичного здоров’я синів та дочок (як і до духовного) їхня мама ставиться надзвичайно серйозно. Якщо котрийсь із дітей захворіє, везе на обстеження в районну або обласну (що найчастіше) лікарні. Коли ж уже діагноз визначено, обов’язково й ретельно дотримується вказівок лікаря щодо лікування. Ще й про встановлену хворобу знайде в медичній енциклопедії або в інтернеті якомога більше інформації.
Отака вона, ця невеличка, тендітна жіночка - прекрасна матір, лагідна дружина, гарна працівниця. Справжня берегиня сімейного вогнища!
Тетяна Попова
За матеріалами газети "Михайлівські новини"
