- Упродовж пройденого шляху нами завжди керувало почуття граничної відповідальності. Ми з братом Сергієм, Віталієм Юрченком чітко зважуємо кожен свій крок, - говорить голова ФГ «Таврія-Скіф» Олег Каліман. – Свого часу була можливість забрати «Таврію» цілком, але нам не вистачало досвіду, можливо, сміливості зробити такий крок. Зараз, через роки бачимо, що ми наростили ті обсяги виробництва, що їх мав колишній потужний колгосп. Переповнює почуття вдячності людям, які повірили нам, віддали свої паї. Зараз таких пайовиків тисяча сто, загалом обробляємо шість тисяч триста гектарів землі. Постійно працює в господарстві близько двохсот людей, понад триста сімдесят – зайняті сезонно. Робочі місця у нас мають жителі як Михайлівського району, так і сусідніх – Мелітопольського, Василівського, Токмацького. Це не просто робітники, це сім’ї, їхні діти, яким треба дати раду. І ми їм у цьому допомагаємо.
День нинішній
У надзвичайно складних умовах, які склалися цього року – весняні погодні катаклізми, коли поле заливало водою, війна на Сході, що розхитує усім життя, «Таврія-Скіф» має валовий збір зернових культур, якого не було в історії господарства: тринадцять тисяч тонн пшениці. Зараз завершують збирання соняшнику, сподіваючись що він дасть по 30 центнерів з гектара. Традиційно добре вродила цибуля, зараз у сховища завозять на зберігання овочі. У саду збирають надзвичайно красиві і смачні яблука. Якість городини з Роздолу, вирощеної на зрошенні, оцінили усі, до кого вона прямує з цих полів. Зокрема, бійці АТО, яким торік відправили близько 400 тонн городини, а цьогоріч – уже 150 тонн. Допомога армії – то окрема сторінка життя фермерського господарства. Бійці вже добре вивчили дорогу у Роздол, тут їм відремонтували 12 бронетранспортерів, 18 КамАЗів, чотири КраЗи, іншу складну техніку. Важко перелічити кількість продовольчих наборів, які фермерське господарство відправило в АТО.
Команда
Виробництво настільки інтенсивне, що потребує злагодженої роботи усього «організму». Працює він, як годинниковий механізм найуспішніших брендів. Олег Каліман завдячує своєму колективу, спеціалістам, кожен з яких високий професіонал на своєму місці. Це Сергій Жекін, Володимир Копейченко, Володимир Волик, Анатолій Качмала, Віталій Мухін, Артем Чехлін, Тимур Атажанов. Перевірені труднощами «бійці», однодумці. Самі розвиваються й на вищий щабель підносять господарство. Два десятки років керівники формували у селян не лише високу відповідальність за виконану роботу, але й любов до рідного села. Тому Роздол тепер – територія успіху. Усе село працює, людям подобається жити комфортно, у чистоті, серед моря квітів. Тут викошують траву і бур’яни, на вулицях – ні сміття, ні паперових «голубів», натомість квіткові зони. А увечері й уночі село освітлене, сяє вогнями у свята й будень, це шокує приїжджих, адже й у місті тепер на околицях жахає темрява. А ще люди відчувають себе у безпеці: уночі вулицями курсує машина служби охорони, щоб усілякі зловмисники трималися подалі.
Культ дитинства і спорту
Піднімаючись сходами на другий поверх офісу господарства, звичайно милуєшся ошатною зеленню, яка росте тут, як в оранжереї. А на стінах – не грамоти й відзнаки, яких тут могли б красуватися сотні, а… світлини дітей працівників господарства. Щасливі, гарно вбрані, вони неповторні. Спонукають усміхнутися і з оптимізмом розпочати день – життя прекрасне, коли є такі діти, заради них треба робити цей світ досконалішим.
«Усе буде добре!» - каже Олег Анатолійович, навіть коли не все складається, як би хотілося. Роками чую від нього цю фразу, і завжди вона налаштовує на успіх. А ще керівники господарства з батьківською любов’ю опікуються сільською школою. До неї у них особливе ставлення, тут навчалися самі, їхні діти. А ще цей заклад колись будував їхній батько, Анатолій Андрійович Каліман був тут директором. Сини вкладають у рідну школу і душу, і кошти. Цього року, розповідає Олег Анатолійович, зробили капітальний ремонт класу для малих школяриків, це уже п’ятий такий. Ремонтом останнього опікувався Віталій Юрченко. Вісімдесят тисяч гривень пішло на це, зате зараз діти навчаються у класах з максимальним комфортом. Силами ФГ у школі відремонтовано спортзал, облаштовані туалетні кімнати, замінені на енергозберігаючі вікна. Вимощено тротуарною плиткою подвір’я і оздоблено шкільний ганок. В особливій пошані на селі спорт. Олег і Сергій – пристрасні вболівальники, прихильники здорового способу життя. Таким бачать і молоде покоління. У селі три футбольні команди – одна захищає честь села в області, друга грає в районних першостях, і дитяча. Цього року футболісти «Таврії-Скіф» вибороли Кубок області, зараз змагаються за перемогу в чемпіонаті області. А насолодитися грою вболівальники з інших сіл і навіть Запоріжжя приїздять у Роздол, бо тут стадіон-лялечка європейського кшталту.
Єднатися, щоб жити краще
Здавалося б, керівникам «Таврії-Скіф» можна почуватися спокійно: процес відлагоджений, урожаї надихають, повним ходом йде будівництво нових об’єктів, розвивається тепличне господарство… Жодних проблем?
- Але ж ми живемо в соціумі, - міркує Олег Анатолійович, - і не застраховані від жодних перетрубацій, які чинить із селом держава. Чого вартує цінова політика стосовно продажу зерна. А галопуючі ціни на добрива та засоби захисту рослин! Дамокловим мечем висить над аграріями загроза скасування спецрежиму адміністрування ПДВ. Досить уявити, як ми позбавимось спецрежиму, як одразу станемо неконкурентноздатними. Ми добре розуміємо, що наповнення бюджету країни є нашою святою справою, але ж сьогодні сільгоспвиробник не має жодних преференцій. Мене й колег-аграріїв турбує ставлення держави до продажу землі. Схоже, готуються за безцінь збувати наш найдорожчий і єдиний скарб. У нас побували представники одного із Всесвітніх банків, які моніторили це питання з особливим інтересом. Я тоді висловив свою думку: ми не проти продажу землі, вона повинна бути товаром. Але за однієї умови – маємо знайти їй справедливу ціну. Зараз не та ситуація: у Німеччині гектар коштує двадцять тисяч євро, у нас нині – тисяча доларів. Ми не такі багаті, щоб так торгувати. Для прикладу є досвід Болгарії, там продавали землю, поки залишилися без неї. Сприйнятливішим є польський варіант, де, йдучи в Євросоюз, надійно захистили аграрний ринок. Така думка і моїх колег-однодумців. Тому особливо зараз, в час неспокійний, ми маємо бути зваженими, а також згуртованими, щоб не віддати на поталу село, захистити його як оберіг добра і надійності. А воно, як це бувало завжди у непрості часи, врятує державу.
Ганна КЛІКОВКА.
