Така пора, коли скоро буде підбито риску усьому збиральному комплексу робіт, до вподоби керівнику СВК «Нива» Юрію Голубу. Основні культури, які дають прибуток сільгосппідприємству, цього року віддячили селянам за їхню важку працю добрим урожаєм.
- Маємо в обробітку три тисячі гектарів землі, - розповідає Юрій Володимирович, - тисяча дев’ятсот у Михайлівському і тисяча сто гектарів у Василівському районі, це територія Верхньокриничанської і частина Лугівської сільрад. Так от, на різних полях і врожайність різна. Пшениця на михайлівських землях уродила по сорок п’ять центнерів, на василівських – по 35, врожайність соняшнику також різниться в межах десяти центнерів з гектара. А загалом зернова група культур нас не підвела. Почали збирати кукурудзу, «сипле» по 64 центнери з гектара.
Звичайно, рік важкий. Дорого обійшлася весна: за словами Юрія Голуба, затрати на посівну склали близько півтора мільйона доларів. Цифра просто карколомна! Щоправда, вкладені кошти у поля уже порадували: завдяки доброму врожаю рапсу і гороху господарство уже вирішило низку своїх проблем і навіть розжилися на «обновки» - придбали два потужних КамАЗи з причепами та зерноочисну машину на тік. Частина зернового збіжжя іще на складах, надто невигідною є поки що ціна на висококласне зерно.
Юрій Володимирович у довірливій розмові сказав, що так спокійно, як зараз, керівник СВК «Нива» іще не почувався восени.
- Бувало, люди святкують «день колгоспника», а у мене купа боргів, як реп’яхів, урожай зібрали і віддали, як жити – незрозуміло. Зараз дехто заздрить, що у мене добра машина – джип, але мало хто знає, що коли були у скруті і нічим було видати людям платню, я продав власну автівку…
Такий факт дорогого вартий. Він свідчить про високу порядність керівника і його граничну відповідальність за справу, колектив людей. Ці риси прищепив ще юному своєму сину його батько, високої кваліфікації і досвіду аграрій – Володимир Григорович Голуб, який був головою колгоспу «Ленінська правда». Він не оберігав Юрія від праці, вважав, що селянський хлопець має володіти усіма чоловічими професіями. Тому син голови був учнем токаря, відтак токарем у райсільгосптехніці, повернувшись з армії, знову працював токарем і завтоком. Між тим опанував заочно науку в Мелітопольському аграрному вузі. А з 2001 року очолює СВК «Нива».
За чотирнадцять років, відколи керує агропідприємством, Юрій Голуб став тут інженером і механіком, агрономом і психологом. Бо, як відомо, коли зможеш управляти трьома людьми, то під силу й сотнею. А у «Ниві» 60 працівників. Люди, перевірені труднощами, спільними удачами. Головного агронома Валерія Черняєва Голуб вважає стовідсотково надійним спеціалістом. Доброю підмогою батькові є син Олександр, у господарстві він відповідає за службу охорони, але ми застали Сашка у полі за кермом автівки, трапилося там «вузьке місце» і він поїхав до комбайна. Батькова вдача!
Юрій Володимирович з повагою говорить про свій колектив, а також про пайовиків, яким вдячний за довіру. Усього їх 600, у Михайлівці - 400, у Василівському районі – 200. Нині «Нива» з ними розраховується вчасно і сповна. І орендна плата одна з найвищих у районі – три тонни зерна, 200 кілограмів соняшника. У грошовому еквіваленті це близько дев’яти тисяч гривень на один пай. А якщо в родині кілька паїв, то у селянський дім «заходить» пристойна сума грошей. До того ж, підприємство за помірну платню оре городи, не залишить у біді, як станеться лихо. Збираються придбати невеличкий комбайн, яким би можна було жнивувати у селянських обійстях. Своїм обов’язком СВК вважає підтримку Михайлівської СШ №2.
- Ви і меценат, і надія та опора пайовикам, а хто нині істотно допомагає вашому господарству? Може, держава? – запитую у Юрія Володимировича. На те він одказує просто: «Уся її допомога була б найкращою, аби не заважали нам. Тепер модно шукати національну ідею, - усі шукають, не знаючи, що це. Як на мене, то національна ідея – не що інше, як наше, найкраще в світі, українське село. З чудовими працьовитими людьми, які і врожаї високі вирощують навіть у кризових умовах, і синів своїх на війну посилають. Плачучи, звичайно, але розуміючи, що потрібно захищати рідну землю. Немає нічого кращого від села. Зараз це єдиний сектор економіки, який реально працює. Що б не сталося, а ми сіємо, збираємо хліб. Попри те, що держава своїми викрутасами постійно хоче нас ошукати. Пільга з ПДВ – зараз це єдине сприяння, куди ще не дотяглася корупційна лапа. Але ж якісь хитрі «дядьки» уже й туди націлились. Тому, на моє глибоке переконання, аграрії мають єднатися, усвідомлюючи, що захистити нас, крім нас самих, нікому. Обіцянками преференцій годують селян уже не перше десятиліття. А ми працюємо, і все у нас виходить. Якщо станемо плечем до плеча, проявивши солідарність, зуміємо захистити село, дати новий стимул йому розвиватися, то результати праці дозволять людям жити гідно, нічим не гірше, а то й краще, аніж у Європі».
Ганна КЛІКОВКА.
