Легенда
За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.
Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.
За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.
Свято Покрови — давнє українське свято
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.
Згідно з переказами та легендами саме на Покрову запорізькі козаки вирушали на зимівлю по своїх хуторах та зимівниках. На Січі залишалася тільки стала залога із січовиків, які нічого, крім власної зброї не мали та інших козаків, що по різних причинах залишалися в своїх куренях. А оскільки в ті часи основним календарем були церковні празники (свята) — то і маємо козацьке свято на Покрову.
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.
До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) — завершено хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду», «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». Це свято — покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту.
А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу — най ся дівкою не мучу!»
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль.
Сніг дає привід порівнювати сніговий покрив з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов'ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка — це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова — найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів — період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядах.
За матеріалами Wiki
