18-річною дівчиною Євдокія була насильно відправлена в рабство, до Німеччини. Там вона напівголодна з ранку до ночі працювала на бауера, доглядала за худобою, гнула спину на полі. І терпіла побої, на які німець не скупився. Дуся була відчайдушна, тому не могла терпіти щоденні приниження та знущання над собою, тож зважилася разом зі своєю подружкою на втечу. Але втікачок зловили, в тюрмі били до втрати свідомості. Щодня водили на допит, і знову били... А потім відправили в концтабір «Освенцім». Там вона стала в’язнем № 66297, який їй викололи на лівій руці.

Наприкінці 1944-го на початку 1945 року, з наближенням Радянської Армії до Польщі та «Освенціму» гітлерівці намагалися приховати сліди своїх злочинів.

- Сотні тисяч замучених до смерті в’язнів, отруєних у газових камерах спалювали у печах крематорію. Трупів було стільки, що фашисти стали знищувати людей в ямах на величезних багаттях. Найбільш міцних, молодих почали евакуювати в інші табори, що знаходилися в Німеччині. Серед тих «щасливчиків», хто вирвався з фабрики смерті, опинилася і я, — розповіла Євдокія Мокіївна.

Вона народилася 2 серпня 1924 року, але своїм другим народженням вважає дату 15 квітня 1945 — день звільнення з німецького рабства.

Після війни Євдокія повернулася в рідне село Жовтневе. Незабаром вийшла заміж, народила первістка і раділа новому життю. Але тут знову грянула біда — голод 1947-го.

- Це був страшний час. Мій батько опух від голоду і незабаром помер. А мій однорічний синочок все плакав, просив їсти. Я боялася втратити свою єдину дитину і зібрала на колгоспному полі собі у кишеню всього кілька колосків, — згадує ветеран війни і праці.

Але й за цю дрібницю, за крадіжку колгоспного майна, молоду маму суд засудив до тюремного ув’язнення на три роки.

Після звільнення зі сталінської тюрми Євдокія почала нове життя. Працювала сумлінно в колгоспі, а потім влаштувалася на Токмацький дизелебудівний завод, де трудилася до самої пенсії, до 1979 року. На заслуженому відпочинку вона була в центрі всіх подій Жовтневої сільради, брала участь у масових заходах, радувала односельців і своїм співом, і своїми віршами.

Такою, з почуттям гумору та життєрадісною, вона залишається і в свої 90.

Іменинницю привітали сільський голова Наталія Антипенко та голова Токмацької районної організації «Молоді регіони» Анастасія Антипенко. Вони передали вітання ювілярці від народного депутата України Артема Вікторовича Пшонки та подарунок — цифровий радіоприймач-плеєр, із записами її улюблених пісень, бажали міцного здоров’я, миру, злагоди та довголіття.

В ювілейний день народження Євдокію Мокіївну вітали син, онуки і правнуки, добрі сусіди, з якими вона розділяє сьогодні і свої біди, і радості.

За матеріалами газети «Таврія»