Усміхнена та вродлива поспішливим шагом йде вона з нічного чергування на станції швидкої допомоги – в одній руці телефон, в іншій – документ, загорнений акуратно у файл. Та не додому в теплу і затишну постіль відсипатися після складного чергування поспішає жінка, а у парк ім. Чапаєва на суботник, потім видно буде – можливо ще на якомусь заході треба буде її присутність.

У понеділок, 8 лютого, Людмила Олександрівна Торба, що мешкає по вул. Леніна, святкувала своє 90-ти річчя. У цей визначний день свою кохану матусю, бабусю та прабабусю вітала її дружна родина. Кімната, де приймала гостей іменинниця, була заставлена розкішними букетами, яскравими листівками та подарунками. Здавалося, що навіть погода привітала ювілярку не по-лютневому теплою та ясною погодою.

У п’ятницю, 18 вересня, начальник Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Петро Сафронович Бурдик привітав начальника казначейської служби в Михайлівському районі Наталю Олексіївну Дудку напередодні її ювілею та вручив Подяку за високий професіоналізм, особистий внесок у розвиток Державної казначейської служби України.

Минулої суботи жителька будинку №210, що по вулиці Островського в Михайлівці, К.Ф. Диріна відзначала досить поважну дату – 90-річчя з дня народження. І ми, її сусіди, святкували разом з нею. Бо це й наше свято! А Клавдія Федорівна – не просто бабуся, вона бабуся всього нашого будинку.

Вони для нас радісні й журні. Радісні, бо в ці дні народження віч-на-віч гомонимо з перебулими літами, перегортаємо автобіографічні сторінки, пригадуємо все пережите, гріємося світлими митями, дякуємо, що вони не оминули нас.

29 августа отмечает свой 90-летний юбилей наша землячка, всеми уважаемая Клавдия Федоровна Дырина.

Неможливо повірити, що у червні цього року Павлу Стефановичу Саварцю виповнюється 80 років.

Кожна людина приходить на цей світ виконати свою місію. Одні здійснюють подвиги, роблять відкриття, творять прекрасну музику. Інші – нічим особливим не відрізняються, але всіх навколо, як сонце, зігрівають, просвітлюють своєю душевною добротою. Саме до таких людей належить Павло Стефанович.

Народився наш  ювіляр у с. Менчикури Веселівського району  в селянській родині. З дитинства був жвавий, непосидючий, до всяких витівок охочий. Звичайний сільський хлопець, який відслужив у армії, одержав робітничу спеціальність. Ініціативного, беручкого молодого чоловіка направили на навчання до  радпартшколи у Харкові, яку він успішно закінчив у 1964 році.  Два роки П.С. Саварець працював секретарем партійної організації в с. Тимошівка, а в 1966-му його було призначено головою колгоспу «Червоний фронт», який пізніше було реорганізовано у радгосп. Майже 20 років  Павло Стефанович очолював господарство, відоме своїми високими врожаями зернових культур, розвинутим тваринництвом, а пізніше - високосортним садом. Саме за керівництва П.С. Саварця у Бурчаку було збудовано холодильник, майстерню, прокладено дорогу від села до автошляху Василівка – Михайлівка. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Але не можна не згадати, що, дякуючи ініціативності і зусиллям саме ювіляра, гостинно відчинили двері нова середня школа та дитсадок, житловий масив, які і сьогодні є окрасою села.

Нещодавно до жителя с. Таврія Михайла Мефедовича Мельника завітали поважні гості аби привітати ювіляра з 90-річчям. Зустрічав ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран праці колгоспу «Таврія» Михайло Мельник голову Токмацької райдержадміністрації Олену Гатайло, голову районної ради Леоніда Стольнікова.

Щирі слова вітання ювіляру говорили голова Таврійської сільської ради Михайло Гриб, директор ТФ ПрАТ «Райз­Максимко» Михайло Хом’як, голова районної організації ветеранів Юрій Наконечний, голова первинної організації ветеранів.

З побажаннями здоров’я, благополуччя та добробуту Олена Гатайло вручила ветерану вітальну адресу. 

Первого апреля жительнице Акимовского района, участнице Великой отечественной войны Марченко Анне Ефимовне исполнилось девяносто лет.

Юбиляршу, с круглой датой, поздравили представители акимовской районной молодежной организации «Моє Майбутнє». Пожелали от всего сердца Анне Ефимовне крепкого здоровья, долгих лет жизни, благополучия в доме и мирного неба над головой, а так же вручили букет цветов.

Віктор – третя дитина Катерини Прокопівни і Олександра Гнатовича Бобків. Перші двоє - дівчатка, отож можете уявити, як раділи тато й мама синові. Сталося це за десять років по Перемозі, отож, можливо, хлопчикові і дали таке ім’я – переможець. Хай і найменший, але це зовсім не означало, що він мав у сім’ї якісь привілеї. Ні, виховання було спартанським. Батько, до речі, колишній фронтовик, за солдатську доблесть нагороджений, зокрема медаллю «За відвагу», і в мирному житті ніколи не пас задніх. Умілий механізатор, який зі всякою технікою був на «ти», він днями пропадав на роботі. Оранка, боронування, сівба, жнива і знову – оранка, по колу. А домашнє господарство було на дружині і дітях. Так що у Віктора на пустощі не було ні бажання, ні часу. Перед ним був приклад батьків.

Коли трохи підріс, сам пізнав, що таке колгоспна праця. У жнива Олександр Гнатович сідав на комбайн, а сина брав собі у помічники. Спека, пил, устюки, що залазили скрізь, - ось що таке жнива у ті часи. Не було кондиціонерів, герметичної кабіни з музикою, - тоді такого й не уявляли. Пізно ввечері, коли на хліба падала роса і зерно починало погано вимолочуватися, жниварі мали кількагодинний відпочинок. Брудні, тільки очі світилися, заморені, вони змивали пил і валилися в постіль. А зранку, ледь зійде сонце, знову в поле. Щоб підготувати комбайн, а коли зійде роса – в загінку.

Вчився хлопець добре, отож після восьми класів вступив до сільськогосподарського технікуму, почав опановувати фах агронома. Потім – служба в армії. Відслужив – влаштувався на роботу у колгосп імені Мічуріна, де багато років трудилися батьки. Спочатку на посаду агронома-ентомолога, а коли головного агронома господарства О.М. Красюка обрали головою колгоспу “Ленінська правда”, очолив агрономічну службу колгоспу імені Мічуріна. Це, до речі, дуже промовистий факт у біографії Віктора  Олександровича: будь-кого тодішній мічурінський голова Д.Ф. Пересипкін  на таку відповідальну посаду не призначив би.